Jewish Heritage in Ukraine

12/08/2026

💭 Що спільного між «Амадокою» Софії Андрухович та «Музеєм покинутих секретів» Оксани Забужко?

Ірина Борисюк пропонує прочитати ці романи як твори, що ведуть приховану розмову між собою. Порівнюючи їх, авторка досліджує, як сучасна українська література осмислює історичну пам'ять і травму, а також по-різному говорить про Голокост, радянські репресії та українську й єврейську ідентичності.

📌 Більше — у відеоесе: https://shhr.ink/QLdAJlC

🤝 Відеоесе створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" за підтримки UNESCO Ukraine та European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

11/08/2026

Повномасштабна війна росії проти України змушує по-новому осмислювати Голокост та інші трагедії ХХ століття.

🎞 У центрі нового відеоесе — американські тексти про Голокост в Україні. На прикладі творів Джонатана Сафрана Фоєра та Роалда Гофмана Роман Веретельник досліджує, як література допомагає говорити про пам'ять, міжпоколіннєву травму, моральний вибір і відповідальність, відкриваючи нові перспективи для осмислення історичного досвіду.

Як сучасні події впливають на наше прочитання минулого? І чому переклад і популяризація таких творів є важливими для України сьогодні?

📌 Про це — у відеоесе: https://shhr.ink/ye5AeR0

🤝 Відеоесе створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" за підтримки UNESCO Ukraine та European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

06/08/2026

✍ Образ Понтія Пилата у середньовічній традиції був далеко не однозначним. В українських рукописах він набуває рис, які відрізняють їх від багатьох західноєвропейських текстів.

Олена Пелешенко аналізує українські апокрифи, щоб показати, як формувався образ євреїв і чим українська рецепція Пилатового циклу вирізняється в європейській традиції.

📜 Досліджуючи українські рукописи, перекладні пасійні повісті та тексти Пилатового циклу, авторка демонструє, що українські книжники не лише успадковували поширені сюжети, а й переосмислювали їх, нерідко пом'якшуючи антиюдейські мотиви.

📌 Більше — у відеоесе: https://shhr.ink/9WyJKij

🤝 Відеоесе створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" за підтримки UNESCO Ukraine та European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

04/08/2026

💭 Про «єврейське питання» у творчості Тараса Шевченка говорять уже не одне десятиліття. Але чи завжди ці дискусії враховують історичний контекст?

Олександр Боронь звертається до біографії та творів Кобзаря, щоб запропонувати більш виважене прочитання цієї теми.

📖 Спираючись на мемуари сучасників, літературознавчі дослідження та аналіз текстів Шевченка, автор розмежовує постать самого письменника й голоси його персонажів. Такий підхід дозволяє по-новому поглянути на репрезентацію євреїв у творчості поета й уникнути спрощених оцінок.

Чи справді «єврейське питання» було визначальним для творчості Шевченка? І що може розповісти про це уважне прочитання його творів у контексті ХІХ століття?

📌 Відповіді — у відеоесе: https://shhr.ink/UvdyNcQ

🤝 Відеоесе створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" за підтримки UNESCO Ukraine та Європейського Союзу. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію European Union in Ukraine.

28/07/2026

Чи може гумор допомогти говорити про одну з найбільших трагедій ХХ століття?

Ростислав Семків пропонує подивитися на роман Джонатана Сафрана Фоера «Всьо ясно» крізь призму пам’яті, травми та українсько-єврейських взаємин.

✍ Роман «Всьо ясно» поєднує історію Голокосту, родинні спогади та подорож сучасною Україною. У статті дослідник показує, що твір виходить за межі звичних уявлень про українсько-єврейське минуле й пропонує складніше осмислення цієї історії, де немає однозначно «винних» чи «правих».

💬 «Фоер базує свій наратив про травму не на документальності, а на принципі конструювання. Звідси й парадокс: автор пропонує пам’ятати не лише через скорботу, а й через сміх – наявність у творі комічного є частиною опрацювання травми. Трагедія не перестає бути трагедією, але гумор та іронія дозволяють повернути історичним подіям їхню людську складність».

Особливу увагу пан Ростислав звертає на те, як у романі працює комічне. Гумор і самоіронія не применшують масштабу Голокосту, а допомагають побачити його людський вимір, осмислити складне минуле й наблизити його до сучасного читача.

Стаття показує, що осмислення історичних катастроф може набувати різних форм. Іноді саме іронія чи сміх допомагають говорити про найболючіші сторінки історії глибше й чесніше, не знецінюючи їхнього трагізму.

📌 Детальніше зі статтею можна буде ознайомитися вже цього літа після онлайн-публікації Імагологічної збірки проєкту на сайті.

🤝 Допис створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" у партнерстві з UNESCO Ukraine за підтримки European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

21/07/2026

Чи може письменник усе життя приховувати частину власної ідентичності?

Наталія Пелешенко шукає відповідь на це питання, досліджуючи творчість Леоніда Первомайського — українського письменника єврейського походження, чия особиста історія нерозривно пов’язана з драматичними подіями ХХ століття.

🔹 Наталія Пелешенко — кандидатка філологічних наук, старша викладачка кафедри літературознавства імені Володимира Моренця НаУКМА.

✍ У центрі статті — творчість Леоніда Первомайського, у якій переплітаються українська та єврейська культурні традиції. Дослідниця показує, як письменник зберігав зв’язок із рідним краєм через образи природи, топоніми й героїв своїх творів, водночас звертаючись до єврейської історії, міфології та культури.

💬 «Леонід Первомайський — український письменник єврейського походження, на чиїй особистій і творчій долі відбилася складна та жорстока історія, писана тоталітарними системами ХХ століття. Наслідком цього є як неперевидання деяких ранніх творів письменника з яскравими єврейськими маркерами національної ідентичності, так і саморедагування ним власних текстів, спрямоване на усунення саме єврейських рис ідентифікації».

Попри цей тиск, українська й єврейська складові творчості Леоніда Первомайського не зникли. Вони проявлялися в образах, символах, сюжетах і культурних відсиланнях, хоча нерідко у прихованій формі.

Стаття Наталії Пелешенко показує, що творчість Леоніда Первомайського є важливим свідченням складної історії українсько-єврейських взаємин і водночас нагадує, як політичний тиск може впливати на право людини відкрито говорити про власну ідентичність.

📌 Детальніше зі статтею можна буде ознайомитися вже цього літа після онлайн-публікації Імагологічної збірки проєкту на сайті.

🤝 Допис створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" у партнерстві з UNESCO Ukraine за підтримки Європейського Союзу. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки European Union in Ukraine. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

14/07/2026

Чи замислювалися ви, чому у фільмі «За двома зайцями» єврейський кредитор майже втратив свої єврейські риси?

Ростислав Семків пропонує поглянути на відому комедію Михайла Старицького та її екранізацію Віктора Іванова з несподіваного ракурсу — через те, як змінювався образ єврейського персонажа.

🔹 Ростислав Семків — літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства імені Володимира Моренця НаУКМА, старший науковий співробітник проєкту.

✍ У центрі статті — порівняння комедії Михайла Старицького «За двома зайцями» з її літературною основою — п’єсою Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» — та знаменитою екранізацією Віктора Іванова 1961 року. Дослідник простежує, як змінювався образ єврейського кредитора: від психологічно індивідуалізованого персонажа до узагальненого театрального типу, а згодом до героя, у якого майже зникають виразні етнічні риси.

💬 «Таким чином, уже на рівні загальної етнічної композиції комедії можна побачити, що Старицький моделює не конфлікт між українцями та євреями, а складну взаємодію кількох культурних систем. Українська культура створює основу зображуваного світу, російська визначає соціальну ієрархію, французька символізує престиж і моду, а єврейська пов'язується з економічною інфраструктурою міста».

Стаття показує, що зміни в образі героя були пов'язані з історичним контекстом. Якщо Михайло Старицький ще зберігає єврейського персонажа як важливу частину поліетнічного Києва ХІХ століття, то в радянській екранізації його етнічна належність майже зникає під впливом політики деетнізації.

Водночас дослідник звертає увагу, що єврейська культура не зникає з фільму повністю. Її присутність зберігається через музику — появу автентичного клезмерського ансамблю, який нагадує про багатокультурне середовище старого Києва.

Стаття Ростислава Семківа пропонує по-новому поглянути на добре знайому класику та побачити, як література й кіно відображають зміни в суспільстві, культурі та ставленні до етнічного різноманіття.

Детальніше зі статтею можна буде ознайомитися вже цього літа після онлайн-публікації Імагологічної збірки проєкту на сайті.

🤝 Допис створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" у партнерстві з UNESCO Ukraine за підтримки European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

09/07/2026

Чи можна відновити минуле, якщо пам’ять завжди неповна?

Ірина Борисюк пропонує поглянути на це питання крізь призму двох романів — «Амадоки» Софії Андрухович і «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко.

✍ Обидва твори звертаються до тем Другої світової війни, історичної пам’яті та родинної травми. Проте дослідниця показує, що вони по-різному відповідають на головне питання: чи можна відновити минуле.

У романі Оксани Забужко минуле поступово відновлюється через свідчення, спогади й приховані зв’язки між людьми та подіями. Натомість у «Амадоці» Софії Андрухович історія постає як простір втрат, замовчувань і прогалин, які неможливо повністю заповнити. Що ближче герої підходять до правди, то більше усвідомлюють її недосяжність.

💬 «Якщо повернутися до питання контролю над наративом в «Амадоці», ми побачимо, що тут розповідають історії не ті, хто має на це моральне право, як це відбувається в «Музеї покинутих секретів». В «Музеї» ті, хто знають правду, мертві – саме тому трансмісія правди про минуле відбувається в містичний спосіб, а трансляція цієї правди здійснюється голосом емпатичного і морально цілісного суб’єкта. В «Амадоці» ті, хто знають правду, переважно мовчать, а ті, хто говорять – ані емпатичні, ані морально цілісні».

Особливу увагу пані Ірина приділяє тому, як обидва романи працюють із пам’яттю про травматичне минуле. Якщо для Забужко розповідь стає способом повернути втрачену історію, то Андрухович наголошує на тому, що будь-яка пам’ять залишається фрагментарною, а деякі втрати неможливо повністю осмислити чи пояснити.

Стаття показує, що сучасна українська література не пропонує єдиного погляду на минуле. Натомість вона відкриває простір для осмислення пам’яті, забуття та різних способів переживання історичної травми.

📌 Детальніше зі статтею можна буде ознайомитися вже цього літа після онлайн-публікації Імагологічної збірки проєкту на сайті.

🤝 Допис створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" у партнерстві з UNESCO Ukraine за підтримки European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

08/07/2026

30/06/2026

Чи можна згадати минуле, не переживши його знову?

Продовжуємо серію дописів про дослідження літературної групи проєкту. Цього разу звертаємося до статті Романа Веретельника, присвяченої п’єсі Роальда Гоффманна «Те, що тобі належить».

🔹 Роман Веретельник — доктор філософії в галузі філології, завідувач кафедри літературознавства імені Володимира Моренця, старший дослідник проєкту.

✍ У центрі статті — автобіографічна п’єса Роальда Гоффманна, написана на основі його спогадів про дитинство в Західній Україні під час Другої світової війни. Через історію власної родини драматург розмірковує про втрату, пам’ять і людяність, а також про вибір, який люди роблять навіть у найтемніші часи.

Дія п’єси розгортається у Філадельфії 1992 року, де головний герой і його мати після багатьох років мовчання змушені повернутися до травматичних спогадів. Несподівана зустріч із гостем з України стає приводом знову пережити минуле й переосмислити власний досвід.

💬 «У розвитку подій автор п'єси не пропонує зручних інтерпретацій жахливого минулого, яке доповнюється спогадами про людську доброту посеред зла. Чим глибше персонажі занурюються в минуле, щоб стати перед ним та самими собою, тим складнішим постає це минуле».

Стаття показує, що досвід війни не вкладається в прості схеми чи однозначні оцінки. Через взаємини єврейських та українських персонажів п’єса порушує питання відповідальності, вдячності, прощення та морального вибору. Саме тому п’єса залишається актуальною й сьогодні, коли суспільство знову шукає відповіді на складні питання про минуле, людяність і відповідальність.

Детальніше зі статтею можна буде ознайомитися вже цього літа після онлайн-публікації Імагологічної збірки проєкту на сайті.

🤝 Допис створено в межах проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізує Національний університет "Києво-Могилянська академія" у партнерстві з UNESCO Ukraine за підтримки European Union in Ukraine. Усі публікації здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнерів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.