27/07/2026
ДИТИНА НЕ ЧИТАЄ У П’ЯТОМУ КЛАСІ: ТРУДНОЩІ РОЗВИТКУ ЧИ ПРОГАЛИНИ СИСТЕМИ?
Коли у 2022–2023 роках до німецької школи приїхали українські діти, мої колеги часто були вражені рівнем їхніх знань. Діти швидко опановували нову мову, добре рахували, мали широкий кругозір, уміли мислити, висловлювати власну думку й навчатися.
Я пишалася тим, яку міцну основу дала їм українська школа.
Наші уроки проходили на одному диханні. Ми працювали над проєктами, дискутували, ставили вистави, створювали експозиції, подорожували й проводили заходи на підтримку України.
Але всі ці методики можливі лише тоді, коли дитина має хоча б базові навчальні навички: уміє читати, розуміти прочитане, записувати думки, слухати, ставити запитання та працювати з інформацією.
У 2024 році до класу долучилися інші українські діти.
Серед п’ятикласників було троє учнів, які не могли самостійно прочитати навіть простий текст, написати речення, плутали або не знали значної частини літер українського алфавіту.
Не одна дитина.Не дві.Троє.
Це 25% класу.
Кожна четверта дитина, офіційно переведена до п’ятого класу, не мала сформованих базових навичок читання й письма.
Для мене це боліло професійно.
Я не шукала винних. Я шукала можливість допомогти.
Поступово стало зрозуміло, що проблема була значно глибшою. Дітям було складно концентруватися, послідовно виконувати завдання, працювати самостійно, переказувати текст і зв’язно висловлювати думки. Вони боялися виступати перед класом, а слова іноді записували власними символами, зрозумілими лише їм.
Але в живому спілкуванні вони були зовсім іншими.
Вони жартували, підтримували розмову, взаємодіяли з однокласниками. Були творчими, любили спорт, командні завдання, рухливі ігри та проєкти.
І найголовніше — вони дуже старалися.
Вони хотіли навчитися.Вони чекали наших уроків.Вони поступово долали страх.
Саме тоді я вкотре побачила головне:
за кожною навчальною прогалиною стоїть не “слабкий учень”. Стоїть дитина.
Жива, талановита, чутлива. Зі своїми страхами, сильними сторонами, досвідом і величезною потребою відчути успіх.
Причини труднощів можуть бути різними: особливості розвитку, порушення уваги, пам’яті, мовлення чи сприйняття інформації. Могли вплинути пандемія, дистанційне навчання, війна, переїзди, стрес, повітряні тривоги, відсутність стабільного освітнього середовища.
А можливо, одночасно нашарувалося кілька причин.
⁉️Але мене не залишає запитання:
як могло статися, що після чотирьох років навчання дитина не опанувала елементарної грамотності й продовжувала переходити з класу в клас?
Чи проходила вона необхідну діагностику?Чи були виявлені її особливі освітні потреби?Чи отримувала допомогу психолога, логопеда або спеціального педагога?Чи знали батьки про реальний стан справ?Чи мав учитель достатньо часу, ресурсів і підтримки?
Бо перевести дитину до наступного класу — ще не означає допомогти їй.
Ці учні навчалися за програмою Нової української школи. У філософії НУШ закладені важливі ідеї: дитиноцентризм, повага до особистості, педагогіка партнерства, компетентнісний підхід, навчання через діяльність.
Але між правильною концепцією та її реальним втіленням може лежати прірва.
Дитиноцентризм не означає відсутності вимог.Підтримка не означає замовчування труднощів.Формувальне оцінювання не означає, що можна роками не називати реальний рівень знань дитини.
Справжній дитиноцентризм починається там, де ми бачимо не лише сильні сторони, а й реальні труднощі.
Не соромимо дитину.Не ставимо на ній хрест.Не приховуємо проблему.А шукаємо причини й створюємо умови для розвитку.
Не можна захищати самооцінку дитини ціною її майбутнього.Не можна підмінювати реальний результат правильно заповненими документами.Не можна залишати дитину сам на сам із проблемою.
І водночас не можна бачити лише те, чого вона не вміє.
Ці діти не читали й не писали на рівні п’ятого класу. Але вони вміли дружити, радіти, творити, працювати в команді. Любили рух, спорт і спілкування.
І мали найважливіше — бажання навчитися.
Саме на цьому бажанні й потрібно було будувати їхній подальший розвиток.
Я не звинувачую українських учителів. Вони працюють у надзвичайно складних, а часто й нелюдських умовах: проводять уроки під час тривог, в укриттях, без світла, підтримують дітей, які втратили домівки, близьких і відчуття безпеки.
Це розмова не про провину вчителя.
Це розмова про відповідальність усієї системи.
Який механізм має спрацювати, щоб дитина, яка не опанувала читання й письмо, не загубилася між війною, навчальними втратами, особливостями розвитку, красивою концепцією, звітами та переходом до наступного класу?
Бо документ про освіту — це ще не освіта.
А побачити труднощі дитини — не означає поставити на ній ярлик.
Побачити — означає вчасно допомогти.
💬 Продовжимо розмову?
❓Чи зустрічали ви дітей, які переходили до середньої школи без достатньо сформованих навичок читання й письма?
❓ Як відрізнити навчальні втрати від особливостей розвитку?
❓ І що повинна зробити освітня система, щоб кожна така дитина отримала не лише документ, а реальний шанс навчитися?
🖌️Пишіть у коментарях або в особистих повідомленнях.
Не для того, щоб знайти винних.Для того, щоб не втратити дитину.
З повагою до дитини —
Ірина Ісько | Авторський освітній простір EDCODE
#освіта #НУШ #українськашкола #діти #педагогіка #вчитель #навчальнівтрати #дитиноцентризм
