Школа людинознавства Логос

Так, друзі, хто хотів у мене вчитись, то ось вам можливість: 13 листопада буде ознайомче заняття, а далі – щотижня ми зустрічаємось протягом року.
Якщо коротко – я вчу тому, як не їхати дахом, коли навколо срака, та ще шось робити у цьому безладі.
Це не терапія, та ефект групової терапії присутній. Але займатись в мене не просто. У вас немає точного списку тем (а мене вони є), ви не знаєте, що саме та як ми будемо опацьовувати.
Але, ви точно будете вчити різні штуки, які я випробувала на собі і знаю, шо воно робе, бо робе не лише на мені, але й на інших 🙂
Це буде вже 5-й набір на таку групу за час існування Школи. І кожного разу, ми продовжуємо навчання більше ніж рік. Але в кінці року, ми чешемо всі в Карпати, і там у нас інтенсив кілька днів.
Суть навчання в тому, щоб опанувати різні символічні системи і на цьому матеріалі побачити власні упередження, шаблони мислення, схеми, сценарії які ви відворюєте, але не усвідомлюєте. Ми вчимось все це бачити, оперувати і змінювати. Ми вчимо те, чого не вчили в школі – розуміти власні емоції, чому люди такі, які вони є, чому певні речі відбуваються в соціумі і як це впливає на нас, як бути морально стійким на фоні пиздецю, як себе приводити до ладу або як навчитись не емоціонувати на певні речі.
Окремо цікаво бачити динаміку змін в групі та себе.
Хтось йде через пару занять, хтось пізніше, будуть конфлікти та хтось чимось незадоволений, і навпаки, буде бажання більше, детальніше шось розібрати, ще раз покрутити так і сяк, щоб дослідити.
Частина людей з минулих груп приходить в нові, щоб ще раз пропрацювати певні питання.
Я не повторююсь, бо змінююсь, як і мої усвідомлення про якісь речі, мій досвід додає нюансів, робота з людьми так само постійно додає щось нове. Тому, кожного разу начебто одна і та сама тема звучить інакше, з іншого ракурсу, інші акценти.
Наприклад, ті ж самі архетипи ми розглядаємо у різних розрізах. Або соціальні процеси в нашому соціумі: я вчу бачити ширше і далі, ніж та картинка, яку ви бачите в соцмеражах.
В цілому, такі заняття дають відчуття стабільності, у вас з'являється місце, де ви можете обговорити якісь штуки, які не можете обговорити з іншими. Як правило, в мене збираються дуже не тривіальні люди 🙂 І так, я запросто вам поєднаю астрологію та психологію з магією і наукою. І якщо у вас це все харам і жах, як таке можливо, то у мене це все речі, якими треба вміти користуватись для певних задач. Все, що є навколо – або допомагає вам у ваших цілях, або ви витрачаєте купу емоцій на ідеологічні війни. Я за наповнене та яскраве життя за вашими правилами. Але до цього треба ще дійти, як технічно так і практично.
Все це ми і будемо робити з вами на заняттях і не лише.
Посилання на реєстрацію у коментарях. Детальніше все розкажу вам на ознайомчому занятті 13 листопада.
До зустрічі 😉

Музика дозволяє вам випустити те, що у вас в середині. Те, що ви не можете самі виразити. Є автори та виконавці, які можуть це виразити. І тому, нам так треба наша музика. Наші автори. Наші виконавці. Які проживають те, що і ми. Які живуть життя поруч з нами.

Митець – це той, кому болить. Хто не мовчить. Хто допомагає іншим проявити те, що в нього на душі, але сам не вміє це так виражати. Митець йому допомагає.

Музика нас рятує. І рятувала не раз. Пісні у нас виконували роль терапії. Як індивідуальної, так і групової. Є окремі гурти, на концертах яких, буквально відбувається терапевтична сесія.

Українські пісні про емоції, про життя. У нас багато лірики. Багато життя. Багато самоіронії, гумору, натхнення. І багато болю.

Біль є. Робити вигляд, що його нема – не вийде. Питання лише у тому, чи є у нас можливість його витримати і трасформувати, чи він нас зруйнує, бо ми його не прожили.

Музика допомогає трасформувати. Переродитись. Отримати досвід проживання і витримування.

Попередні покоління створили величезну кількість пісень. В мене ціла книга лише поминальних пісень. Розумієте? Збірка пісень на кожні випадки, бо втрата однієї людини проживається по-різному в залежності від того, хто ви цій людині або хто вона вам.

В нас багато втрат. Занадто багато. Різних. Зовсім дрібних і таких, які ледь можна витримати.

У кожного це "витримати" – своє.

Війна у нас – це величезна історія про людяність. Якщо ви живі – вам болить. Якщо ви емпатичні – вам болить. Світу болить. Богу болить. Землі болить. Людям болить.

Але якщо ви мертвий – вам не болить.

Смерть невід'ємна частина життя. Але є смерті які є частиною циклу, а є те, що обірвано чиєюсь волею. Інколи – випадком.

Якщо ви живий і смерть є частиною циклу, це те, що наша психіка простіше переварює.

Але наші смерті, які ми ніяк не можемо оплакати – це саме воля людей направлена на руйнування і знищення. Нас травмує нагла смерть. Це коли хтось обриває життя, яке мало б відбутись. Яке мало б дати плоди. Яке мало б народити і сотворити.

Але це життя вирвали, обірвали. А хтось віддав своє життя, щоб зупинити цей процес.

Це не про жалість, це не про жертву.

Це про життя, про баланс і про відчуття світу, потоку життя, цінність життя.

З кожним обірваним життям, яке мало відбутись, боляче не лише нам. Але й світу. Бо світ живий.

І коли ви не даєте це відчути, розказуючи, як це погано і що ми маємо відчувати – ви тікаєте від цього болю. Але задача болю змінитись та діяти інакше.

Саме коли ви закриваєтесь від болю, тікаєте від нього, не хочете проживати – ви стаєте жертвою, ви боїтесь, ви розвалюєтесь і ви починаєте залежати від тих, хто цей біль вам причиняє.

Людина, яка проживає цей біль, не відводячи погляду, стає сильніша. Вона не провалюється у безпомічність. Вона починає діяти спокійно і холоднокровно. Продумано. Чітко і зважено. Цінуючи життя.

А той, хто тікає від болю – запросто "пожертвує" чужими життями, аби не відчути цей біль.

Не треба замінять наш біль страхом. Бо саме це і пробують робити – якщо вам болить, то це тому, що ви ненавидите, це тому, що ви якісь не такі, тому що ви жертви і так далі.

Ні, мені болить, бо я жива, я не боюсть про це сказати, я проживу цей біль, бо я ціную життя. Я справлюсь, бо я обираю життя, а значить, воно дасть мені можливість пройти і це. Я справлюсь, бо я не одна. Бо нас, тих, хто відчуває і живе – багато. Бо життя все одно продовжується. І поки ми живі – ми можемо діяти. Змінювати. І зупиняти тих, хто вже не живий в середині.

Не тікайте від болю, його багато навколо. Вчіться трансформувати свій біль. Музика допомагає.

Якщо ви не будете цього робити і будете тікати – ваш не прожитий біль не дасть вам жити далі. Він буде вас повертати назад. І через 10 і через 100 років. Повертати до того, що не прожито і не відпрацьовано, не змінено, не трансформовано.

А нашому поколінню дісталось багато болю, який нам доведеться трансформувати. І ми справимось. Бо ми обираємо з вами життя. Бо ми вже робимо ці трансформації. Бо ми вже зупиняємо. Бо якби ми цього не робили – кількість болю була б куди більше і масштабніша.

Слухайте музику, яка вам допомагає. Бережіть митців – вони усім нам допомагають справитись з тим, що видається неможливим. Трансформуйте біль у життя.

#музика #біль #народнатерапія #страх #суспільство #людинознавство

Я втомилась. Як і ви. Втомилась вміщувати в собі все це, що відбувається навколо. Вміщувати все те, що відбувається у мене. Бо життя ж не спиняється. У кожного з нас воно несеться, і йому не цікаво, що навколо війна.

Ми старіємо, в нас вилазять якісь болячки, виникають якісь проблеми, постійно треба щось вирішувати, приймати рішення, думати, робити, діяти. Інколи, я себе не пізнаю в дзеркалі, я бачу на собі відбитки пережитого.

Ми є свідками трагедій. Їх щільність висока. Їх кількість не вміщується в голову, в серце. Їх глибина інколи накриває океаном болю та безпорадності.

Я втомилась, я хочу викричатись. Мені треба вийти на схили Дніпра і викричати весь біль, який в мені за ці роки зібрався. Цей біль прокис, він мені заважає рухатись далі. Він займає місце. Щоб рухатись далі, мені треба випустити його.

Я хочу відчувати весь спектр життя, не лише біль, але коли болю забагато, ми автоматично гасимо і прикручуємо всі наші відчуття. І так, ми не можемо радіти, бо біль заважає. Ми не можемо відчути життя на повну, бо там багато болю, який хоче проявитись і вийти. Біль має виходити з нас.

А ми його збираємо і складаємо в середину. Роками, десятиріччями, віками.

Наші предки, наприклад, випускали біль через пісні.

Але не завжди вони то могли зробити. В якийсь момент, вони почали складати цей біль і ховати його далеко. Бо тільки так можна було вижити.

А ми – можемо. Ми можемо кричати про наш біль. На весь світ. Але якщо кричати в надії, що хтось прийде і тебе позбавить болю – тоді це ще більше травмуватись.

Біль вказує на те, що не так. Що працює не коректно, що треба змінити, що треба прийняти.

Біль може бути симптомом як поламки та і росту. Він може вказувати, що треба зупинитись, або навпаки, біль може вказувати і на щось нове, щось, що змінить тебе і дасть тобі нові можливості.

Коли ростуть нові зуби – це боляче. В дорослому віці нам про це нагадують зуби мубрості. Це боляче, неприємно і треба з обережністю до себе. Але це закінчується.

Люди соціальні тварини. І нам недостатньо лежати в куточку і вити. Нам треба визнання. Нам треба, щоб хтось міг свідчити це. Розділити це з нами. Нам так легше. Нам хочеться цього і ми так боїмось не розуміння, що видається, краще побути на самоті і повити там десь.

Але так не робе. Не завжди, не з усіма.

Колись, я робила такі зустрічі. Ми випускали злість, агресію. Ми випускали страх.

А тепер я хочу поїхати з вами і випустити наш біль. А за ним і нашу злість і наш страх, бо все воно там разом.

Якщо ви не готові, сумніваєтесь, не їдьте. Це не просто, це може затригерити.

Але якщо ви, як і я, розумієте, що якщо ви це все не випустите найближчим часом, то ваше тіло просто не вивезе, тоді поїхали.

Але бажано, щоб у вас був терапевт і після нашої поздки ви могли б це все принести в терапію.

Ми робимо он-лайн зустріч до поїздки, потім поїздка, і ще зустріч після поїздки, щоб підтримати одне одного.

Група як завжди, не велика. 10 людей, +/- 2 людини. Вартість 2300 грн з поїздкою.

Отже,

14 вересня перша зустріч он-лайн, знайомимось, проговорюємо нюанси, я вас готую до того, що ми будемо робити.
22 вересня поїздка з Києва до Витачева автобусом (не беріть свою машину, після практики я не раджу сідати за кермо). Виїзд о 10:00 з м. Видубичі. Повернення до Києва о 18:00.
28 вересня друга зустріч он-лайн. Підтримка.

Бронювання місця - 600 грн, він же і залог, який не повертається, якщо ви не поїдете. Бо я бронюю автобус для групи, і не хочу потім в останній момент вирішувати питання з тим, що частина не змогла, а бус заброньований.

Пишіть в коментарях, хто хоче. Я зроблю окрему групу, додам вас туди увечорі і там вже всі деталі обговоримо.

Дякую. І обіймаю вас.

Світлина від чудової Світлана Чуруброва

І по результатам ефіру питання:
Дівчата, а як ви собі дозволяєте проявляти свою агресію?

Є типаж людей, які багато ля-ля, а як до діла – то в них лапки і чого я?

Питати в них щось немає сенсу, бо там будуть звинувачення у несправедливості та ниття про те, як неможливо нічого змінити.

Але таким людям добре наказувати. Як тільки гаркнеш на них – так вони одразу все роблять, і навіть знають, як це зробити.

Соцмережі для таких людей – насолода. Можна нити, хамити, розказувати, які всі погані навколо, а вони такі ж хароші, і ніхто не дасть по сраці за це.

Єдина проблема – коли вони збираються до купки, то може скластись враження, що дійсно все погано, ми всі умрьом, і взагалі, ми нікому не потрібні і шо ми можемо змінить?

Не сперечайтесь. Баньте. Мовчки. А в житті – шліть нафіг.

Бо ці люди є носіями зневіри та всепропальства, а головне – вони саботують будь-які зміни через своє ниття.

І якщо ви хочете змінитись, а ваше оточення ні, то оточення затягне вас у багнюку стабільності, а по суті – деградації.

Хочете змін – змінюйте оточення. Фільтруйте людей, що в мережі, що в житті. Робіть своє, незважаючи на ниття навколо.

Нитики нічого самі не створюють, вони чекають, поки хтось не прийде, не дасть їм пиздов, і не змусить зробити те, що треба. Після чого, вони будуть нити, що з ними так грубо, так несправедливо і взагалі, за шо?

Вважайте, що це інфекційна хвороба, ви ж з нею не будете розмовляти? Пояснювати щось їй? Доводити? Ніт, ви будете зовсім інші речі робити.

Так і тут. Захищайте себе і свою психіку від таких людей. А ними хай життя займається. Чи карма. Чи терапевти.

Вам ще стільки всього треба в цьому житті зробити, шукайте тих, хто вам допоможе це реалізувати ;)

І все у вас вийде.

Сьогодні ми в нашому чатику знову будемо триндіти, можете приєднатись о 21:00.

Говоримо про те, як сказати «ніт» 😉

Посилання на чатик в коментах

Завтра поговоримо про аутоагресію 😉 Тема строката і багата, але ми, як завжди, поговоримо про неї зі свого боку. Трансляція о 21:00, годинку потриндимо і повідповідаємо на ваші питання.

Ефір у ТГ каналі Школи, посилання на нього в коментарі нижче.

Друзі, у нас є прекрасна Tania Kostiuchenko, яка робить масажі в нашій школі :)

Якщо вам треба турботливі руки – вам до неї :) Ми знаходимось в центрі міста, у нас окремий кабінет, в якому затишно і тепло.

Пишіть у повідомлення нам або Тані напряму.

#медитація

Медитація - це занурення. Стан «без думок» не єдиний можливий медитативний стан. Можна бути зануреним у роздуми, стан натхненого творення, спілкування з Богом - молитва або щирого спілкування один з одним - парна медитація.

Мити посуд і спостерігати цей процес, уважно підмічати плямки та спокійно перебирати чашку за чашкою, розглядаючи чашку! Бути сфокусованим на тій дії, яку ви виконуєте - це медитація.

Так само щодо активних думок - якщо ви маєте на меті розібратись у питанні та цілком занурились у цю справу - ви в медитації. Знаєте цей стан, коли робити не охота… де там! - працювати сьогодні здається неможливим! І ви ходите навколо відволікаючи себе, але якщо сісти і сфокусуватись на певний час - раптом все робе.

Або, уявіть собі спілкування без телефонів, думок про розклад автобусу і те, що завтра рано вставати. Коли ми дійсно говоримо до людини й так само слухаємо, коли ржемо з одних жартів, коли на одній хвилі - це медитація на двох. (Так, так само і с**с)

Стан Берсерку - справжня бойова медитація! Для воїна в цей момент не існує нічого окрім бою.

Занурення у світ кіно або книги - це теж медитація, яка може нас наповнити та надихнути.
Тут особливо треба відмітити низькі медитації, такі як стан алкогольного або наркотичного сп’яніння. Неусвідомлене занурення у світ ілюзій для втечі від реальності - самообман по суті. Такі медитації провокуються захисними програмами підсвідомості, коли психіка не витримує зіткнення з реальністю або «думає», що не витримає. Але це окрема довга розмова)

Так що ось -
Якщо ви робите щось одне, а думаєте про щось інше, нехай й найвисокодуховніше - ви не в медитації. Якщо ви сіли у лотос, поставили музику для медитацій, але через те, що думки не затихають вже кричите на себе - «Ану тихо там! Да скільки ж можна вже?! От я не здатна ні на що, навіть помовчати подумки!» і тд - ви не в медитації.
Якщо ж думки не стихають, але залишаєтесь сфокусованими на власному диханні - поздоровляю! Робе!

Медитація в її найпоширенішому сучасному розумінні, дуже корисна, дуже допоміжна практика, особливо зараз.
Але, заради Бога! Не думайте, що хтось краще вас знає як саме вам то робити!
Якщо ви поставили собі задачу розслабитись та заспокоїти мозок, а тілу не зручно і мозок розриває від того, «як жеж бісить та музика для медитацій!», значить саме ці інструменти вам зараз не підходять.
Не мучте себе - вимкніть ту музику. Я вчора медитувала під саундтрек з «Дивні дива» бо, завдяки вайбу 80-х, відчувала себе у безпеці.
І ляжте, поки що. Сядете у лотос якось пізніше.

І ще, спостерігайте за власними медитаціями впродовж дня - куди ви улітаєте, коли мама знов зводить волинку по телефону? Де ви пробули дві години, коли збирались швиденько прибрати, а прийшли до тями на дивані з чашкою солодкого чаю в руках?
І чому саме так відбувається, про що це говорить саме вам? Може давно настав час відпочити? І так, не думати при цьому, що ви прокрастинатор! Бо то вже не відпочинок. Зануртесь в усвідомлену медитацію - будь то поза лотосу, книга, або навіть те, що називають «тупити у стіну» - час від часу просто необхідніша практика для всіх!

Щасливої подорожі!

✨ Вільна творчість

Люди народжуються із здатністю творити. В маленькій дитині мирно вживаються артистичні, наукові, релігійні схильності і не заперечують один-одного. Вже з віком в нас з'являються конструкти - «творча» чи «не творча» людина, якою саме має бути творчість і «що не є творчістю», «дитяча творчість» і тд.
Творчість - наша природна потреба. Що ж нам заважає, що обмежує цей природній рух души - творити?

В першу чергу очікування, і в основному це наші уявлення того, що очікують від нас інші. Очікування від самих себе, внутрішній критик, уявлення «як правильно»…
Публічна творчість сковує через намагання відповідати очікуванням замість того, щоб творити зсередини.
З іншого боку безособиста творчість - творчість заради процесу - взагалі челендж для сучасної людини, бо «нащо я витрачаю час та гроші, якщо ніякого гарантованого результату я не отримаю? чогось відчутного, що особисто для мене має окупити витрачене».

То як нам повернути собі свободу творити?
Саме для цього ми продовжуємо наші арт-івенти.

Це простір та час для дорослих людей творити без очікувань, критики та інших обмежень. Повернути у свої дії елемент випадковості без засуджень та оцінок.

Професійні художники спеціально привносять у процес елемент випадковості. Я познайомлю вас з певними техніками, які ви зможете використати, щоб не замислюватись що ж саме ви повинні зараз робити. Також поговоримо про чисто інтуїтивний процес творення (і спробуємо звісно).
Комбінуючи ці методики ви відкриєте собі поле для експериментів. І точно отримуєте задоволення від процесу.

✨ Арт-терапія

Другий формат наших творчих зустрічей - арт-терапія. Зустрічі із вільної творчості так само мають серйозний ефект зцілення, але підхід тут інший.

На арт-терапії ми вже усвідомлено формуємо запит та творимо на основі цього запиту.
Який це може бути запит?
- вирівняти свій психоемоційний стан
- «справитися» з емоцією/страхом
- проявити себе, свій стан
- розібратися у внутрішній проблемі
- сфокусуватись на відчутті та усвідомити його
- розкрити свої творчі здібності
- тощо, тощо

Арт-терапія це спілкування із нашим підсвідомим за допомогою символів, образів та відчуттів. Це безпечний процес проживання (та відпускання) складних емоцій.
Особливо цінним у арт-терапії є те, що людина виносить з процесу досвід, як вона сама, власними діями справилась із викликом. Як, за допомогою мистецтва, знайшла в собі ресурс, щоб впоратися з проблемою, яка її турбує.