20/04/2022
Коли почалася війна велика кількість українців вимушено полишили свої домівки. Дуже багато виїхали за кордон...
Я подумала, що це дуже сумно, що нас розкидало по світу. І що має бути щось, що нас об'єднує. Щось, що дозволить не втратити ідентичність.
Беззаперечно, в першу чергу, таким об'єднуючим елементом є мова. А потім, я згадала, що сама виросла у російськомовному середовищі. Мої батьки спілкувалися зі мною російською, Але українську я знала! Я могла нею вільно спілкуватися. Коли я для себе почала досліджувати цей феномен, то з'ясувала, що моя мама, у своїй батьківській сім'ї, спілкувалася українською. А на російську перейшла уже навчаючись у музучилищі. Бабуся із дідусем, вихідці із україномовних родин, майже зовсім перейшли на російську вже у зрілому віці...
Але! Жарти і приказки залишились україномовні! (Звісно! Бо вони красномовніші та колоритніші, за російські ;) ). З прабабусею, та і з усіма в селі, спілкувалися українською.
І колискові! Мама співала мені українські колискові, які їй, свого часу, співала її бабуся!
Своїм дітям я співала, і співаю зараз багато різних колискових. Деякі я пам'ятаю зі свого дитинства. Багато вивчила вже коли сама стала мамою. Деякі з них я співала і в Гніздечку...
І от зараз, перебуваючи далеко від свого дому, за кордоном своєї країни, я думаю, що народна пісня, і колискова, як важлива частина музичного фольклору, може стати тим ланцюжком, який не дозволить перерватися українській ідентичності. А навпаки - підтримуватиме та укріплюватиме її.
Тому буду ділитися з Вами тими колисковими, які знаю я. І закликаю усіх ділитися колисковими зі свого дитинства.
З Україною в серці, пані Катерина.