Буковинський центр культури і мистецтва, Главки, 1А, Chernivtsi (2026)

21/08/2026

У ЧЕРНІВЦЯХ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА-СПОМИН ПРО ГУЦУЛЬСЬКОГО МИТЦЯ РУСЛАНА ТРАЧА

Руслан Трач – український фотохудожник, блогер, літератор, засновник проєкту «Лабораторія екстремальної творчості» (ЛЕТ), дослідник гуцульської культури, воїн ЗСУ, майстер з виготовлення барток, популяризатор екологічної свідомості. Своє надзвичайно коротке життя (1978-2026) присвятив тому, аби про гуцульський менталітет, а точніше сказати натуру, у світі знали більше. Із Чернівцями його поєднують кілька десятків, а можливо й сотень фотосесій, і кожна з цих зйомок дала його учасникам причетність до «инчого світу» - того особливого вміння бачити дійсність не тільки такою, як вона є, а й такою, якою вона могла би бути.

Виставка-спомин, присвячена світлій пам’яті Руслана Трача, відкрилася 20 серпня у Буковинському центрі культури і мистецтва. Організатори заходу - мистецький простір «Шепетівка» Чернівецького центру культурних послуг у партнерстві з Буковинським центром культури і мистецтва. Провадила імпрезу культурна діячка Майя Фисюк.

Експозиція знайомить глядача із 12-ма бартками Руслана Трача, кожна з цих барток «злітає у небо», а виповнює смислову канву виставка тематичних світлин авторства також Руслана Трача і полотно як земний шлях (від народження і до того місця, звідки незрима душа митця дивиться на нас). Ольфакторну складову імпрези створили гілки гуцульської смереки, медвяна свічка і букет з полину. Чому букет з полину – бо таке псевдо, «Полин», обрав Руслан Трач у війську, за цим іменем його знають побратими.

Дружина фотохудожника Ірина Трач розповіла: це не просто виставка барток, які красиво експонуються, аби їх можна роздивитися. Руслан досліджував історію гуцульської зброї і тому для виставки У Чернівцях обрали тих 12 барток-притч, чиї історії найвиразніші.

Процитуємо:

1) Родинна, вона про передачу досвіду, її зробив тато синові і в цьому вищий символізм;

2) Мосяжна, делікатна, декоративна – вона розказує історію про заборону носити холодну гостру зброю, і тоді горяни стали носити мосяжні бартки, аби уберегти бартку як артефакт;

3) Історія гуцульської бартки крізь призму боротьби карпатських народів;

4) Валашка, яку дуже часто плутають з українською гуцульською барткою;

5) Класична гуцульська бартка сталєнка, бойова;

6) Осинова – її Руслан Трач зробив у період війни і спеціально досліджував природу деревини, аби топорище вийшло таке, як задумалося;

7) Бартка з «Хорсу» - Руслан жив цим проєктом і був його співзасновником і амбасадором, як розповіли рідні митця;

8) Бартка знаного майстра Марка Луканюка з Косова, має характерний орнамент;

9) Бартка з «Градів» - цей метал дуже погано піддавався художній обробці, залишилася навіть задзюбина, яка підкреслює його неподатливість, і все ж метал війни перекувати на бартку вдалося;

10) Цілком сучасна, яка вже відійшла від традиції, але красива;

11) Бартка, виконана в бойових умовах з мінімуму матеріалів;

12) І найпростіша. На перший погляд. Але на її топорищі – шрам від кулі, бартка (як і людина) також носить на своїй «шкірі» поранення.

Мама Руслана Трача, пані Марія, розповіла: для всіх він Руслан, а вона йому колись обрала ім’я Юрій. І так у нього було два імені, лиш найближчі люди і панотець у церкві це знали. Вже в дорослому віці Руслан-Юрій створює у фейсбуці сторінку «Юрко Хромеюків» - тобто взяв своє друге ім’я і домашнє, вуличне прізвисько – так, як кажуть на родину Трачів вдома та і то свої. Якщо на онлайн-сторінці «Руслан Трач» більше фотомистецтва, щоденникових записів, то сторінка «Юрко Хромеюків» відкриває читачам його літературну іпостась. Марія Трач каже: вона бачила практично в усьому, що її син хотів зробити цей світ кращим.

Модераторка і співорганізаторка заходу Майя Фисюк – культурна діячка, учасниця фотопроєктів Руслана Трача і його подруга розповіла присутнім про особливе світобачення митця: «Ця людина могла закохати у камінь, у травинку, у промінь сонця. Від його зйомок змінювалися всі».

Поділитися цінними споминами про Руслана Трача приїхала поважна делегація з Верховинщини:

- заступниця селищного голови Верховинської селищної ради з питань діяльності виконавчих органів ради є Оксана Чубатько;

- начальник відділу культури Верховинської селищної ради Оксана Коломийчук;

- краєзнавиця, дослідниця гуцульських традицій, засновниця приватного музею «Галєрія гуцульських традицій та обрядів» Павла Рашковська;

- мисткині, краєзнавці Світлана Копитко-Ілійчук та Оксана Сусяк.

Майя Фисюк також зазначила: виставка у Буковинському центрі культури і мистецтва є логічним продовженням пам’ятних заходів у Верховині та Косові

Понад 10 років співпраці і дружби поєднували Руслана Трача з Іванною Стеф’юк – це були численні зйомки в проєкті «Инчий світ», «Мандали», до фотокартин Руслана Трача Іванна Стеф’юк написала кілька сотень віршів, вони вийшли у її збірках «Рибниця», «Дика ягода» з ілюстраціями Руслана Трача. Іванна Стеф’юк очолює науково-методичний відділ дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, вона у виступі анонсувала наступні наукові та просвітницькі заходи, які запланувала установа для пошани імені Руслана Трача і поділилася поезією «Полину ти й аркана», яка присвячена Русланові Трачеві.

На завершення заходу директор Буковинського центру культури і мистецтва, заслужений діяч мистецтв України зазначив: «Мені здається, мотив пана Руслана – аби про його гори і про дух його культури люди у світі знали більше. Вдумливіше. Ми були знайомі – я зрозумів, що це твердий митець з правдивим гуцульським характером. Філософ. Знаєте, наша подія відбувається напередодні Дня незалежності України і вона їй приурочена. Патріотизм Руслана Трача був по-справжньому жертовним, і ця любов була осмисленою. Виставка, яка нині експонується тут, заговорить до вас, тільки вдивіться уважно».

Дуже приємно те, що численні відвідувачі заходу не просто відкривали для себе естетичний світ митця, а крізь його роботи пізнавали коди гуцульської натури.

Виставка направду особлива, і вона буде діяти до початку жовтня, її побачити можна за адресою: м. Чернівці, вулиця Йозефа Главки, 1-а.

Ми щиросердно запрошуємо її відвідати.

Фото Ігоря МОЛОТКІНА

18/08/2026

ВІТАЄМО ВАСИЛЯ ВОРОНЮКА!

Сьогодні свій ювілей святкує Василь Васильович Воронюк, колишній директор Сокирянського будинку народної творчості та дозвілля, чиї роки життя були нерозривно пов’язані з культурою, творчістю та просвітництвом. Ці роки - роки великої праці, відповідальності та служіння людям. Ювіляр залишив по собі добру пам’ять у серцях всіх, хто мав честь працювати поруч із ним.

Усе життя Василя Васильовича – гідний приклад відданості улюбленій справі, збереженню традицій і примноженню культурних надбань українського народу.

Нині Ви на заслуженому відпочинку, тож нехай цей особливий період життя буде наповнений душевним спокоєм, теплом рідних і близьких, приємними зустрічами та щирою радістю. Нехай кожен день дарує приємні враження та можливість насолоджуватися життям без поспіху й зайвих турбот.

Колектив Буковинського центру культури і мистецтва щиро вітає Василя Воронюка із славним ювілеєм та бажає ще довгих років у здоров’ї, мирі, любові й родинному затишку!

ДЖЕРЕЛО: https://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota.html

18/08/2026

ЧЕРНІВЦІ ОБ'ЄДНАЛИ "ТВОРЦІВ СВОБОДИ": ЯК ВЕТЕРАНСЬКА КУЛЬТУРА ЗЦІЛЮЄ ТА НАДИХАЄ НА ФРОНТІ І В ТИЛУ

15 серпня Чернівці стали центром сили, стійкості та натхнення: місто прийняло масштабний фестиваль ветеранської культури «Творці свободи». Простір Театральної площі та Будинку офіцерів перетворився на унікальну платформу, де українські захисники та захисниці ділилися своєю творчістю, презентували власну справу та знаходили підтримку в колі однодумців.

Захід організувала ГО ВВР «Сила відданих» за підтримки Чернівецької міської ради та Чернівецької обласної військової адміністрації. Фестиваль був реалізований завдяки культурній платформі «Ініціатива».

Справжнім серцем фестивалю стала творчість ветеранів, яка звучала зі сцени Будинку офіцерів. Гості заходу стали свідками неймовірної концертної програми. Ветерани виконували авторські композиції та грали на музичних інструментах, читали власні вірші, народжені в окопах та на передовій, а також вражали своєю пластикою та силою духу в танці.

Особливою подією вечора став показ вистави «Два листи» Народного драматичного театру ім. Г. Агєєва. Вона створена за п'єсою драматурга й ветерана, а нині представника від Чернівецької області у Раді ветеранів за незалежність України при Міністерстві у справах ветеранів України — Олександра Бакіновського, у постановці режисера Івана Даніліна.

Актуальна, глибока і щемлива постановка у формі перформативної читки довела усім, що ветеранський театр — це не обов’язково аматорська студія, де військові самі виходять на сцену як актори. Справжня сила цього проєкту — у поєднанні «голосу ветерана» з майстерністю професійного режисера й акторів, які стають тонкими ретрансляторами справжніх ветеранських історій, підсилюючи їх своєю сценічною майстерністю.

П’єса «Два листи» була створена у межах унікального соціально-мистецького проєкту «Театр Ветеранів» — масштабної ініціативи відділу комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ (платформа «ТРО Медіа») спільно з київським «Театром Драматургів». Головним куратором, художнім керівником драматургічного курсу та безпосереднім наставником Олександра виступив відомий український драматург, сценарист і чинний військовослужбовець Максим Курочкін. Серед засновників і лекторів «Театру Ветеранів» є режисер Ахтем Сеітаблаєв та драматургиня Наталя Ворожбит.

Прем’єра постановки відбулася у серпні 2025 року у Києві на сцені Молодого театру («Фестиваль перших п’єс»), але за відсутності автора, який проходив важку реабілітацію. І ось вдячний чернівецький глядач гучними оваціями привітав цей унікальний проєкт у рідному місті драматурга і режисера. На виставі були присутні родини загиблих Героїв та побратими Олександра Бакіновського з 92-го батальйону 107-ї бригади ТрО.

Важливою художньою та змістовною частиною фестивалю стала виставка картин ветеранів та їхніх родин «Мистецтво єднає серця» (спільний проєкт ГО «Сталь», ГО «Інклюзивний культурно-мистецький центр “Чернівці”» та «Ветеран Про Буковина» за підтримки Pro Peace Україна). Поруч із нею на локаціях фестивалю були представлені документальна фотовиставка журналіста В'ячеслава Хабайла «Шляхами війни 3.0» та спеціальні зони, де кожен міг відчути терапевтичну силу мистецтва.

На Театральній площі вирувало життя ветеранського підприємництва, де учасники презентували свою крафтову продукцію. До ярмарку долучилися відома майстриня і громадська діячка Одарка Кучерява (магазин «Санта») та Карітас Чернівецької Єпархії з унікальними товарами: вишитими шевронами, ляльками-мотанками, прикрасами, авторською кавою та сирами.

Для ветеранів та ветеранок працював спеціальний простір працевлаштування з актуальними пропозиціями від провідних роботодавців та можливостями професійного розвитку.

На фестивалі особливе місце займали дві презентаційні локації наших рідних буковинських військових підрозділів: 107-ї бригади ТрО з козацькою кухнею та 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади із симуляторами РПГ та дронів. Усі охочі могли задонатити на потреби вищезгаданих бригад, купуючи брендовану сувенірну продукцію.

Фестиваль став чудовим місцем для відпочинку всією родиною, де функціонували різноманітні тематичні локації для психологічного відновлення шляхом арттерапії та каністерапії. Для найменших гостей підготував яскраву локацію, розваги та цікаві майстер-класи партнер фестивалю — Чернівецький академічний обласний театр ляльок.

Відвідувачів пригощав традиційними українськими стравами та автентичною бессарабською кухнею аматорський художній колектив «Файні ґаздиньки і веселі ґазди» з Кельменців (керівник — Алла Ілаш).

Фестиваль «Творці свободи» ще раз довів, що ветеранська культура є потужною частиною нашого суспільства, яка допомагає адаптуватися до мирного життя, відкриває нові таланти та об’єднує країну навколо тих, хто виборов нашу незалежність. Щиро дякуємо кожному учаснику, організатору та гостю за цей неймовірний день! Разом ми сильні!

ДЖЕРЕЛО: https://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/7922-chernivtsi-ob-iednaly-tvortsiv-svobody-iak-veteranska-kultura-ztsiliuie-ta-nadykhaie-na-fronti-i-v-tylu.html

17/08/2026

СЕМІНАР "ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ 23-ГО МАНДРІВНОГО МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ DOCUDAYS UA"

Завідувачка відділу інформаційно-видавничої та проєктної роботи Буковинського центру культури і мистецтва, регіональна координаторка Мандрівного фестивалю Docudays у Чернівцях та Чернівецькій області Наталія Філяк взяла участь у семінарі «Організація та проведення 23-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA», який проходив з 12 по 14 серпня в с. Бузова Бучанського р-ну Київської обл.

Головна тема та візуальна концепція цьогорічного Мандрівного — «Прості конструкції». Вона досліджує базові цінності суспільства, стійкість у кризові часи, адаптивність до викликів та те, як прості життєві опори й небайдужість допомагають витримувати важкі навантаження.

Зі словами підтримки та щирого захоплення до учасників семінару — регіональних координаторів і координаторок фестивалю з усіх куточків України — звернулися:

• Асієр Сантільян — керівник відділу «Європейська інтеграція, врядування та верховенство права, громадянське суспільство»;

• Василь Романюк — координатор проєктів співробітництва Посольства Швеції в Україні;

• Алла Тютюнник — директорка Департаменту зі стратегічного розвитку ГО «Докудейз».

Майже п’ята частина території України перебуває наразі під тимчасовою окупацією РФ. Але це не лише квадратні кілометри — це сотні тисяч людей, які роками вимушено живуть в умовах системного контролю, тиску й ізоляції, під загрозою переслідувань, увʼязнень і насильства. А також це ціле покоління українських дітей, вихованих у російській пропаганді.

Вони — українські громадяни та громадянки, і від того, чи будемо ми чути їхній голос, боротися за них і захищати їхні права, залежить майбутнє країни — її демографічна, економічна та безпекова спроможність.

Чому ми дедалі менше говоримо про людей по той бік лінії фронту? Наскільки життя в окупації відрізняється від наших уявлень про нього і чим небезпечні спрощені підходи? Чому державні політики часто не встигають за складністю цього досвіду? Де проходит межа між виживанням та колабораціонізмом і як у прагненні убезпечити державу не втратити найважливішого — своїх громадян?

Щоб повернути тему людей в окупації в публічну розмову і зробити видимим їхній досвід, ГО «Докудейз» розпочинає інформаційну кампанію «Бути присутніми», присвячену українцям і українкам на тимчасово окупованих територіях, їхнім правам і включеності в суспільний контекст. Цю тему максимально розкрив на семінарі Володимир Яворський, програмний директор Центру громадянських свобод.

Правозахисну програму 23-го Міжнародного Docudays UA «Кіно у фокусі демократії участі й деколонізації» представила Анастасія Багаліка, директорка Правозахисного департаменту ГО «Докудейз».

Надзвичайно інформативною та змістовною була лекція доктора філософії, історика, декана факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки Антона Лягуші «Деколонізація як передумова партисипативної демократії», а також тренінг «Травмоінформативний підхід у модеруванні складних тем» від адвокатки та тренерки з прав людини Марії Цип’ящук.

А складних тем у фільмах, які демонструватимуться на 23-му Мандрівному фестивалі у жовтні–листопаді 2026 року, справді багато, адже фестивальні стрічки оперативно відгукуються на реальні події сьогодення в нашій країні. Зокрема, документальний фільм режисерки Аліси Коваленко «Сліди», який було запропоновано для спільного перегляду й обговорення в межах інформаційної кампанії «Бути присутніми», розповідає про пошук справедливості українськими жінками, які пережили сексуальне насильство та тортури, вчинені під час російської агресії.

Виходячи далеко за межі прямого фіксування воєнних злочинів, фільм зосереджується на спільноті вцілілих жінок, які відмовляються мовчати про пережите. Через історію Ірини Довгань — колишньої полонянки, яка стала активісткою і документує свідчення постраждалих жінок на деокупованих територіях України, — фільм створює колективний портрет травми, водночас відкриваючи простір для відновлення. Через силу солідарності жінок, які стоять пліч-о-пліч, стрічка пропонує глибоке осмислення можливості надії посеред руйнівних слідів війни.

Тож слідкуйте за анонсами на нашому сайті й не пропустіть унікальну можливість долучитися до ексклюзивних переглядів документальних фільмів про права людини в межах Мандрівного фестивалю Docudays UA у Чернівцях.

ДЖЕРЕЛО: https://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/7920-seminar-orhanizatsiia-ta-provedennia-23-ho-mandrivnoho-mizhnarodnoho-festyvaliu-dokumentalnoho-kino-pro-prava-liudyny-docudays-ua.html

17/08/2026

ЗАПРОШУЄМО НА ВИСТАВКУ-СПОМИН

Є люди, котрі бачать життя як історію сили – саме таким був за життя фотохудожник, дослідник гуцульської культури, популяризатор бартки, воїн Руслан Трач.

Із Чернівцями його поєднують фотопроєкти, виставки, тож ми хочемо запросити усіх зацікавлених на виставку-спомин, присвячену його світлій пам’яті.

Мистецький простір «Шепетівка» Чернівецького центру культурних послуг у партнерстві з Буковинським центром культури і мистецтва запрошують вас 20 серпня о 16.00 прийти і доторкнутися душею до мистецтва сили (саме цьому буде присвячена експозиція виставки), а також почути спогади найрідніших для Руслана Трача людей.

Зараз, у пору, яка напередодні Дня Незалежності України, особливо цінно пам’ятати про тих, хто творив і творить свободу нашої країни.

Запрошуємо всіх, хто знайомий із творчістю Руслана Трача, а також усіх тих, кого цікавить гуцульське мистецтво і культура загалом.

20.08
16.00
Буковинський центр культури і мистецтва, вул.Главки,1а

17/08/2026

ДЕ ХОДИТЬ ЧАТА: ШТРИХИ ДО ЕТНОГРАФІЧНОГО ПОРТРЕТА СЕЛА РЖАВИНЦІ

Ржавинці – село Юрковецької громади в Чернівецькій області, де тісно переплітаються як архаїчні, так і новітні традиції. До архаїчних відносимо обряд «Чата» - ржавинецький пляс, або ж плєс, ритуальний парубоцький танець на честь незаміжньої дівчини. Його виконує гурт хлопців на Різдво (йдучи від хати до хати, де є дівчата, і де «хочуть чати»), на храмове свято (воно у Ржавинцях на Зелені свята), а коли чата танцює на весіллі дівчини після винесення дзестрі, тобто посагу – це означає остаточне прощання з її дівочим життям. У краєзнавчих дослідженнях, присвячених селу Ржавинці, дізнаємося, що походження цього ритуального танцю виводять з дослов’янського періоду, коли ці терени населяли гети і даки. Вважається, що цей танець танцювали хлопці, які відчували, що вони стають зрілими мужчинами, виконували його і перед боєм (за матеріалами Андрія Ілащука). За повір’ям, виконавці танцю були настільки сильними, що могли збороти вовка.

Саме слово «чата» і справді має військове походження, в українській мові воно означає загін, наприклад козацький або гайдамацький, поширеною також є давня форма «чота» і відповідно «чотовий». Спорідненим і за назвою, і за характером є обряд «Мошу» на Одещині, село Орлівка, Південна Бессарабія), де головного персонажа різдвяного дійства – Мошу – супроводжує «чата Маре» (великий загін парубків) та «чата Мошулуй» (хлопці, що повернулися з армії, але ще не одружені). І у буковинських Ржавинцях, і в бессарабській Орлівці чата – це загін молодих парубків, що урочисто танцюють на честь дівчини.

Обрядовий слововжиток слова «чата» на позначення танцювального традиційного гурту є свідченням того, як давній військовий термін перетворився на частину народної культури Буковини.

Якщо говорити про традицію плясу, танцю на честь дівчини, то відома вона і у Миткові, Клішківцях, і в інших селах. І ця традиція показує, як прийнято величати дівчат і як красиво можна бажати їм танцем щасливої долі. Спорідненим є покутський обряд «Драниця» (дівчину, яку відвідав гурт парубків з піснею і танцем, тут називають гречною, грешною). Загальновідомими є окремі адресні дівоцькі коляди – такі, які виконуються гуртом колядників на честь дівчини.

У Ржавинцях калфа (лідер гурту) задає словесний ритм:

«Гай хлопці, у пляс,
Прибивай раз,
Прибивай-прибий
За Різдво прибий,
За дівчат прибий,
Я не чув – прибий,
І круглячком пішли».

«У нас у новіших хатах, де вже інакші ремонти, та й усе в плитці, є люди, що лишають спеціально велику хату (світлицю) з підлогою з дощок, аби чата могла плясати. Бо вони не просто танцюють, хлопці заходять у кирзових чоботах, і там у самому танці є дуже багато притупувань. Такий танець хоче дощатої підлоги. І мають наші хлопці такі костюми, які від старших передають меншим. На весіллі, буває, танцюють хто в чому прийшов, а різдвяна чата ходить у цих однакових костюмах і їх кожен береже», - розповіли нам в родині Колодрівських.

В ХІХ-ХХ столітті у Ржавинцях було поширене бурунчукове ткацтво, рушники (намітки) у цій техніці вирізняються цікавою космогонічною символікою. На одній з виставок у місцевій школі вдалося побачити старовинну ржавинецьку намітку, робота Фотини Меленчук.

А щодо сучасних традицій – у 70-80-х роках ХХ століття популярним було народне мистецтво вишивки набивною голкою, так зване килимове вишиття. Техніку вишивки, за якою нитковий чи бісерний узір повністю перекриває тканину-основу і вишиття нагадує килим, тут називають «ґóбання». У Ржавинцях збереглася тепла світла згадка про вишивальницю Василину Агатій, котра ґобала рушники, подушки, кутарі (килими) і навіть ікони. Вона була залюблена у кольори і кажуть, у неї була в хаті одна кімната, де жили тільки її вишивані роботи. Дожила до глибокої старості, спілкувалася з Ксенією Колотило і вишивку вважала різновидом поезії.

З технікою ґобання добре обізнанна і Ніна Бородач, котра навчилася вишивати малою дівчинкою: «Та ми одні в одних вчилися, бо хотілося краси. Мама моя Надія ткали, а мені вишивка дуже до душі. Вишивала рушники, кутарі і навіть оббивку до крісел. А чоловік мій – художник, природу малює, різьбить. А внука нашого Андрія зацікавив іконопис і то нам велика радість».

Пані Ніна розповіла багато цікавого і про чату. Каже: традиції переплітаються. Напевно мало де так є, щоби в селі були тільки давні або тільки новіші традиції. Адже це є життя і це є час.

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук, завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ, письменниця

ДЖЕРЕЛА:
1. Легенди та перекази Заставнівщини. – Заставна, 2010. – 104 с.
2. Танцює чата: https://www.youtube.com/watch?v=1ErBhexA4Ms
3. Черешнюк М.М. Історія сіл Заставнівщини. – Чернівці: Друкарт, 2011. – 792 с.
*** Щиро дякуємо за допомогу у вивченні традицій села Ржавинці Тетяні Місько, завідувачці відділу краєзнавства Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки, адміністрації Ржавинецького НВК, а також родинам Бородач та Колодрівських.

Більше відео - за посиланням: https://www.bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/7919-de-khodyt-chata-shtrykhy-do-etnohrafichnoho-portreta-sela-rzhavyntsi.html

17/08/2026

«НА ХВИЛІ ДРАЙВУ: ЯК У ГРОМАДІ МОЛОДЬ ЗАПАЛЮВАЛА ЛІТО ТА ОБ'ЄДНУВАЛА СЕРЦЯ"

Літо — це час для яскравих емоцій, творчості та нестримної енергії. Саме під таким гаслом відбувся масштабний молодіжний захід «На хвилі драйву», який зібрав чимало мешканців та гостей Хотинської громади.

Розпочалася подія з особливого та урочистого моменту — вшанування пам'яті захисників України. Завдяки мужності наших воїнів молодь має змогу зустрічатися, творити та підтримувати один одного у ці непрості часи. А далі сцену захопила справжня буря юнацького запалу.

Харизматичні ведучі Вероніка та Софія з перших хвилин задали легкий, гумористичний та динамічний тон усьому дійству. На глядачів чекала насичена концертна програма із різнопланових номерів від наших неймовірних артистів. Своє мистецтво дарували учасники зразкової аматорської вокальної студії «Муза» Вікторія Деордійчук, Андрій Чайковський, Аміна Бойко, Вероніка Федоруца, Єлізавєта Руснак, дует саксофоністів у складі Олександра Раренка та Артура Палія, Софія Бекер, Максим Олійник, Марія Жеребна, Катерина Козак, Анна Перепелюк, Ліля Лепцьо і зразковий аматорський театр юного глядача.

Паралельно з головною сценою вирувало життя на творчих майданчиках:

• «АртBOOK Простір» запрошував зануритися у світ літератури та креативу;

• «Кольоровий Арт Бриз» дав можливість кожному відчути себе художником та додати барв цьому дню;

• «Зелений куточок» став затишною зоною для відпочинку та дружнього спілкування.

Справжньою кульмінацією та родзинкою вечора стало інтерактивне шоу «Караоке на пляжі». Тут стерлися будь-які кордони між артистами та глядачами: співала буквально вся площа! Учасники демонстрували свої вокальні таланти, а публіка гаряче підтримувала кожного оваціями і спільним приспівом.

ДЖЕРЕЛО: https://bukcentre.cv.ua/index.php/novini-z-rajoniv/khotinshchina/7918-na-khvyli-draivu-iak-u-hromadi-molod-zapaliuvala-lito-ta-ob-iednuvala-sertsia.html

13/08/2026

У ЧЕРНІВЦЯХ ВІДБУДЕТЬСЯ ФЕСТИВАЛЬ ВЕТЕРАНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ «ТВОРЦІ СВОБОДИ»

АНОНС
15 серпня 2026 року у Чернівцях пройде масштабний фестиваль ветеранської культури «Творці свободи». Метою заходу є створення відкритої платформи для підтримки ветеранів і ветеранок, популяризації їхньої творчості, розвитку ветеранського підприємництва, сприяння професійній адаптації та зміцнення взаємодії між ветеранами, громадою, органами влади, бізнесом і громадським сектором.

Організатором заходу виступає ГО ВВР «Сила відданих» за підтримки Чернівецької міської ради та Чернівецької обласної військової адміністрації. Фестиваль реалізовують у межах Конкурсу громадських культурних ініціатив та соціально-культурних проєктів через відкриту культурну платформу «Ініціатива».

Дата: 15 серпня 2026 року
Час: 12:00 – 19:00
Локації: Будинок офіцерів та Театральна площа міста Чернівців.

Джерело: https://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/7917-u-chernivtsiakh-vidbudetsia-festyval-veteranskoi-kultury-tvortsi-svobody.html

13/08/2026

ДАНЦОВНЯ

11 серпня у залі Центрального будинку народної творчості та дозвілля селища Кельменці відбулася культурно – мистецька зустріч з письменницею, літературознавицею, етнографинею, членкинею Національної спілки письменників України, методисткою Буковинського центру культури і мистецтва Іванною Стеф’юк.

Авторка презентувала нову книгу «Данцовня». В ній поєднався колорит весіль у наметах, містика і багато історій з життя…
- « Повіяло опівнічним холодком , пробираються лавки тай перші столи , хтось з віника скроплює підлогу від порохів, і зачинаються данці. І найгірше вижідаласи цего моменту навіть не молода …. Найбірше си вижідала бабка молодої … .» - уривок з книги «Данцовня» «Набуток».

Іванна Стеф’юк найцікавіші сюжети успадкувала від своєї гуцульської бабці Маріки, а ще чимало цікавих історій записала в етнографічних експедиціях Чернівецькою областю і, звичайно, на Кельменеччині. Вона мала змогу поспілкуватися з носіями нематеріальної культурної спадщині , про яких пані Іванна напише у наступній книзі, яка вийде до кінця року. Окремою сторінкою зустрічі було вивчення особливих обрядових весільних професій – музики , кухарки , старости.

На зустріч завітали працівники культури та представники місцевих органів влади. У залі панувала творча неформальна атмосфера. По завершенню відбулася автограф–сесія .
Шановна пані Іванно! Щиро дякуємо Вам за чудову презентацію. Ваші книги – це справжнє «місце сили» , яке затягує з перших сторінок. Дякуємо за те, що зберігаєте нашу автентичну мову і за історії, які оживають у серці. Бажаємо Вам невичерпного натхнення, міцного здоров’я та нових глибоких сюжетів! Нехай Ваш кожний новий твір знаходить мільйони вдячних читачів.

Джерело: https://bukcentre.cv.ua/index.php/novini-z-rajoniv/kelmenechchina/7915-dantsovnia.html

13/08/2026

ПІСЕННА ДУША МАРШИНЦІВ

Вже 15 років народний аматорський фольклорний колектив «Церенкуца» з села Маршинці Новоселицької міської ради дарує людям красу народної пісні, знайомить із давніми звичаями, обрядами та самобутньою культурою.

«Церенкуца» створена у 2011 році, засновниця - Аурелія Бордіян. Саме під її керівництвом колектив став лауреатом багатьох міжнародних фестивалів у містах Бухарест, Брашов, Прахова (Румунія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Кишинів, Бричани (Республіка Молдова), а також у містах Луцьк, Вінниця, Житомир, Одеса. Нині колектив очолює народна майстриня, поетеса Софія Рошка, завдячуючи якій він став візитною карткою Новоселиччини, гордістю села, зберігаючи й передаючи наступним поколінням пісенну спадщину. Завдяки її творчості колорит буковинського строю впізнаваний не тільки на Буковині, але й далеко за її межами.

Творча діяльність «Церенкуци» – ціла історія, наповнена піснями, зустрічами, фестивалями та любов’ю до народної культури. За ці роки члени колективу створили самобутній творчий осередок, який представляє буковинський край, дбайливо зберігаючи українську та румунську культурну спадщину.

Бажаємо вам й надалі берегти та примножувати народні традиції, дарувати людям красу, щирість і гарний настрій. Нехай кожен виступ приносить радість, кожна пісня знаходить відгук у серцях, а творча дорога буде щедрою на нові перемоги та вдячних глядачів.
Хай пісня живе, а разом з нею живе «Церенкуца»!

Джерело: https://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/7916-pisenna-dusha-marshyntsiv.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=

Буковинський центр культури і мистецтва

21/08/2026

18/08/2026

18/08/2026

17/08/2026

17/08/2026

17/08/2026

17/08/2026

13/08/2026

13/08/2026

13/08/2026

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The School

Shortcuts

Share

Category

Listing takedown request